Пантелеймон Куліш (1819-1897), залишивши в 1868 р. службу в Варшаві, переїхав до Венеції, де переклав з церковнослов'янської Новий Заповіт і запропонував свій переклад Лондонському Біблійному Товариству, що дало його для перевірки Ф.Міклошичеві, але той відкинув, бо перекладати слід було з грецької. Куліш вивчив давньоєврейську мову, переїхав до Відня та став перекладати Старий Заповіт: анонімно видав 1869р. у Львові коштом і заходом журналу "Правда" Св.Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих, 4', с.172, а віршем під псевдонімом Павло Ратай: Дві Мусієві пісні (Львів, 1868, 16') і Йов (Львів, 1869, 16', с. XV, 96) як і: Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український (Львів, 1871, 16', с. 329). Приблизно тоді ж надрукував Товитові Словеса (Коломия, 1883).
Познайомившися в Відні з абсольвентом богословія Іваном Пулюєм (1845-1918), у співпраці з ним переклав Новий Заповіт з грецької (1871) і видав спочатку окремі Євангелії: Св. Письмо: Євангеліє по Маттеєві (і відповідно: по Марку, по Луці, по Іоанові). Переклад український, Відень 1871 і Львів 1880, та вже з прізвищами перекладачів: Відень 1887 як видання Біблійного Товариства. В цьому останньому виданні П.Куліш вирішив певною мірою поступитися тим, хто скаржився на занадто "простонародний" характер мови в його П'ятикнижжі: в перекладі Нового Заповіту збережено більше старо-болгарських, церковно-слов'янських виразів та візантийських форм імен.
1872р. П.Куліш закінчив переклад Старого Заповіту, але його праця згоріла при пожежі його хутора Мотронівки. Він взявся ще раз за цей переклад, але вже не встиг його завершити. Рукопис довели до кінця Іван Нечуй-Левицький (1838-1918, переклад книг Паралипоменон, Ездри, Неємії, Естери, Даниїла) та Іван Пулюй (переклад Псалтиря). Видано Біблійним Товариством: Св.Письмо Старого і Нового Заповіту, Відень 1903, 1912, 825 і 249 с. Репринт: Берлін, 1921 та Нью-Йорк - Лондон, 1947.