1. Павел апостол Ісуса Христа, волею Божою, та Тимотей брат, церквам Божим у Коринтї з усїма сьвятими у всій Ахаї:
2. Благодать вам і впокій од Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
3. Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог всякої утіхи,
4. що втішає нас у всякому горю нашому, щоб змогли ми утішати тих, що у всякому горю, утїшеннєм, яким утішаємось самі від Бога.
5. Бо яко ж намножують ся страдання Христові в нас, так Христом намножуєть ся і утїшенне наше.
6. Чи то ж ми скорбимо, то для вашого втїшення і спасення, котре звершуєть ся терпіннем тих мук, що й ми терпимо; чи то ми втішаємось, то для вашого утїшення і спасення.
7. І впованнє наше тверде про вас, знаючи, що як спільники ви страдання нашого, так і утїшення.
8. Бо не хочемо, браттє, щоб ви не відали про горе наше, що було нам в Азиї, що над міру і над силу тяжко було нам, так що не мали вже надії й жити.
9. Та сами в собі присуд смерти мали, щоб не надїяти ся нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих,
10. котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме,
11. за підмогою і вашої за нас молитви, щоб за те, що нам даровано стараннем многих, многі за нас і дякували.
12. Се бо хвала наша, сьвідченне совісти нашої, що ми в простоті і чистотї Божій, не в мудрости тілесній, а в благодати Божій жили на сьвітї, більше ж у вас.
13. Не инше бо пишеш вам, як або що читаєте, або розумієте; маю ж надїю, що й до кінця зрозумієте,
14. як і зрозуміли нас від части, що ми хвала вам; яко ж і ви нам у день Господа нашого Ісуса Христа.
15. І в сій певнотї хотїв був я прийти до вас перше, щоб і другу благодать мали,
16. а через вас пройти в Македонию, і знов з Македониі прийти до вас, а ви щоб провели мене в Юдею.
17. Сього бажаючи, хиба я легким розумом що робив? або що задумую, чи по тілу задумую, щоб було в мене то так - так, то, ні - нї.
18. Вірен же Бог, що слово наше до вас не було "так" і "нї".
19. Бо Син Божий Ісус Христос, вам вами проповідуваний, мною та Сильваном, та Тимотеем, не був "так" і "нї", а було у Йому "так".
20. Бо, скільки обітниць Божих, то (все) в Йому "так" і в Йому "амінь", на славу Божу через нас.
21. Той же, що утверджує нас із вами у Христа й намастив нас - Бог,
22. Він і запечатав нас, і дав задаток Духа в серцях наших.
23. Я ж сьвідком Бога призиваю на свою душу, що, щадивши вас, ще не прийшов в Коринт.
24. Не тому, що ми пануємо над вірою вашою; нї, ми помічники вашої радости, бо ви стоїте вірою.
1. Розсудив же я сам із собою се, щоб знов у смутку до вас не прийти.
2. Бо коли я завдаю смутку вам, то хто мене розвеселить, як не той, хто засмучений через мене.
3. І написав вам се, щоб, прийшовши не мав смутку від тих, котрими годилось би менї веселитись, певен будучи про всїх вас, що моя радість для всіх вас.
4. Бо з великого горя, і туги серця написав я вам з многими сьлїзми, не щоб ви смуткували, а щоб пізнали любов, котрої в мене пребагате до вас.
5. Коли ж хто засмутив, не мене засмутив, а від части (щоб не отягчив я) і всіх вас.
6. Доволї такому сієї кари від многих.
7. Так що напротив лучче простїть і утіште, щоб надто великий сум не дожер такого.
8. Тим же благаю вас, обявіть любов до него.
9. На те бо й писав я, щоб мати доказ од вас, чи у всьому ви слухняні.
10. Кому ж ви прощаєте, тому й я; бо й я, коли що кому простив, то ради вас перед лицем Христа,
11. щоб не подужав нас сатана; бо нам відомі задуми його.
12. Прийшовши ж у Трояду на благовісте Христове, як відчинено менї двері в Господі,
13. не мав я впокою в дусї моїм, не знайшовши Тита, брата мого; а, попрощавшись із ними, вийшов у Македонию.
14. Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї, і пахощі знання свого обявляє через нас у всякому місцї.
15. Бо ми пахощі Христові Богу в і тих, що спасають ся, і в тих, що погибають:
16. одним ми пахощі смерти на смерть, а другим пахощі життя на акитте; та кого на се вистачить?
17. Не такі бо ми, як многі, що крамують словом Божим, а щиро, як од Бога, перед Богом, у Христї глаголемо.
1. Чи нам же починати внов самих себе поручати? або треба нам, як яншим, поручальних листів до вас, чи од вас поручальних (листів?).
2. Ви наше посланнє, написане в серцях наших, котре знають і читають усї люде.
3. (А й надто) ви явлені, що ви посланнє Христове через служенне наше, написане не чернилом, а Духом Бога живого, не на камяних скрижалях, а на тілесних скрижалях серця.
4. Надїю ж таку маємо через Христа до Бога,
5. бо ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе; а сила наша від Бога,
6. котрий і дав нам силу бути слугами нового завіту, не букви, а духа; буква бо вбиває, а дух животворить.
7. Коли ж служенне смерти, письмом вирізане на каміннях, було в славі, так що сини Ізраїлеві не могли дивитись на лице Мойсейове задля слави лиця його Минущої,
8. як же не більше служенне духа буде в славі?
9. Бо коли служеннє осуду - слава, то геть більше служеннє правдї багатше славою?
10. Бо й не прославилось прославлене в тій мірі, задля переважуючої слави.
11. Коли бо те, що минає, в славі, то багато більше в славі те, що пробуває.
12. Маючи оце таке впованнє, уживаємо велику волю,
13. а не яко ж Мойсей, що клав покривало на лице своє, щоб сини Ізраїлеві не дивились на конець минущого.
14. Та осьліпились думки їх: бо аж до сього дня те ж покривало в читанню старого завіту зостаєть ся невідкрите, котре в Христї зникає.
15. Нї, аж до сього дня, коли читаєть ся Мойсея, покривало на серцї їх лежить.
16. Як же обернуть ся до Господа, здіймаєть ся покривало.
17. Господь же Дух; де ж Господень Дух, там воля.
18. Ми ж усї відкритим лицем, поглядаючи як у дзеркало, на славу Господню, преобразуемось у той же образ від слави в славу, яко ж від Господнього Духа.
1. Тим же то, маючи се служенне, яко же помилувані, не слабнемо,
2. а відреклись тайного в безчестю, не ходячи в лукавстві, анї хитруючи словом Божим, а явленнєм правди поручаючи себе всякій совісті чоловічій перед Богом.
3. Коли ж і закрите благовісте наше, то у погибаючих єсть закрите,
4. в котрих бог віку сього осьліпив думки їх, невірних, щоб не засияло їм сьвітло благовістя слави Христа, котрий єсть образ Бога.
5. Бо ми не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса Господа, себе ж самих слугами вашими Ісуса ради.
6. Бо Бог, що звелїв з темряви засияти, той засьвітив у серцях наших на просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім.
7. Маємо ж скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас.
8. У всьому горюємо, та не нарікаємо; трівожимось, та не теряемо надїї,
9. гонять нас, та ми не покинуті; повалені ми, та не погублені;
10. всякого часу мертвість Господа Ісуса на тїлї носимо, щоб і життє Ісу-сове в тїлї нашому являло ся,
11. Завсїди бо нас живих на смерть видають задля Ісуса, щоб і життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому.
12. Тим же оце смерть в нас орудує, а жнтте в вас.
13. Мавши той же дух віри, по писаному: Я вірував, тим і глаголав, і ми віруємо, тим і глаголемо,
14. знаючи, що хто підняв Господа Ісуса, і нас через Ісуса підійме і поставить з вами.
15. Все бо задля вас, щоб богата благодать через благодареннє многих намножувалась вга славу Божу.
16. Тим то не слабнемо; нї, хоч зовнїшнїй наш чоловік млЇє, та нутряний обновляєть ся день у день.
17. Бо теперішня легкота горя нашого надто над міру приготовлює нам вічню вагу слави,
18. нам, що не дивимось на вйдоме, а на невидоме; що бо вйдоме, дочасне, що ж невидоме, вічне.
1. Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах.
2. Бо в сьому ми стогнемо, бажаючи одягтись домівкою нашою, що з неба,
3. коли б тільки нам, і одягнувшись нагими не явитись.
4. Бо, стогнемо отягчені, будучи в тїлї сьому, з котрого не хочемо роздягтись, а одягнутись, щоб смертне було пожерте життєм.
5. На се сотворив нас Бог, і дав нам задаток Духа.
6. Оце ж маймо духа всякого часу знаймо, що, домуючи в тїлї, ми далеко від Господа:
7. (бо ходимо вірою, а не видїннєм.)
8. Маймо ж духа й волїймо лучче бути далеко від тїла, а домувати у Господа.
9. Тим і силкуємось, чи то будучи дома, чи далеко від дому, бути Йому любими.
10. Всім бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом, чи то добре, чи лихе.
11. Знаючи оце страх Господень, пересьвідчуємо людей; Богові ж явні ми, і вповаю, що й вашим совістям обявились.
12. Не знов бо похваляємо себе перед вами, а даємо вам причину хвалитись нами, щоб мали що (відказувати) тим, що хвалять ся лицем, а не серцем.
13. Бо як ми не при собі, то (се) Богові; а як ми тверезимось (здержуємось), (се) вам.
14. Бо любов Христова вимагає від нас, судячих так, що, коли один за всіх умер, тодї всі вмерли;
15. і (що) Він умер за всїх, щоб живі нїколи більш собі не жили, а Тому, хто за них умер і воскрес.
16. Тимже ми від нинї нїкого не знаємо по тілу; коли ж і знали по тїлу Христа, то тепер більш не знаємо.
17. Тимже, коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.
18. Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примірення.
19. яко ж бо Бог був у ХристЇ, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення.
20. Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом.
21. Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.
1. Помагаючи ж (Йому), благаємо вас, щоб ви марно благодать Божу не приймали.
2. (Бо глаголе: Приятного часу вислухав я тебе, і в день спасення поміг тобі. Ось тепер пора приятна, ось тепер день спасення.)
3. Ніякого нї в чому не даємо спотикання, щоб не було ганене служеннє,
4. а у всьому показуючи себе яко слуг Божих: у великому терпінню, в горю, в нуждах, в тіснотах,
5. в ранах, в темницях, в бучах, у працях, у недосипаннях, у постах,
6. в чистоті, в знанню, в довготерпінню, в добрості, в сьвятому Дусї, в любові нелицемірній,
7. в словах правди, в силї Божій, із зброєю праведности в правій і лївій,
8. славою і безчестєм, ганьбою і хвалою; яко дуросьвіти, та правдиві;
9. яко незнані, та познані; яко вмираючі, і ось ми живі; яко карані, та не повбивані;
10. яко сумні, а завсїди веселі, яко вбогі, многих же збогачуючі; яко нічого немаючі, а все держучи.
11. Уста наші відкрились до вас, Коринтяне,- серця, наші розпросторились.
12. Не стіснені ви в нас, а тїснитесь в утробах ваших.
13. Такою ж нагородою (кажу вам, як дїтям) розпросторітесь і ви.
14. Не ходіть у жадному ярмі з невірними , яке бо товаришуванне праведности і беззаконня, і яка спільність сьвітла з темрявою?
15. Яка ж згода в Христа з Велиялом? або яка часть вірному з невірним?
16. І яка згода церкви Божої з ідолською? бо ви церква Бога живого, яко ж рече Бог: вселю ся в них, і ходити му; і буду їм Бог, а вони будуть менї люде.
17. Тимже вийдіть із між них, і відлучіть ся, глаголе Господь, і до нечистого не приторкайтесь; і я прийму вас,
18. і буду вам за отця, а ви будете менї за синів і дочок, глаголе Господь Вседержитель.
1. Мавши оце сї обітування, любі (мої), очищуймо себе від усякої нечистї тїла і духа, звершуючи сьвятість у страсї Божому.
2. Зрозумійте нас: ми нїкого не скривдили, нікого не зопсували, нї з кого не здирали.
3. Не на осуд глаголю; бо попереду сказав я, що в серцях наших ви (такі), щоб умирати з вами і жити.
4. Велика сьмілость моя до вас, велика похвала менї за вас; сповнив ся я утїхою; надто багатий я радощами у всякому горю нашому.
5. Бо, й як прийшли ми в Македонию, ніякого впокою не мало тіло наше, у всьому бідуючи: осторонь боротьби, в серединї страхи.
6. Та Бог, що втїшає смиренних, утїшив нас приходом Титовим,
7. не тільки ж приходом його, та й утїшеннем, котрим утішив ся про вас, оповідуючи даше бажаннє, ваше риданнє, вашу прихільність до мене, так що я вельми зрадував ся.
8. Бо хоч я й засмутив вас посланнєм, не каюсь, хоч і каяв ся; бачу бо, що те посланне, хоч і на час, засмутило вас.
9. Тепер я радуюсь, не тому, що ви засмутились були, а тому, що смуткували на покаянне, засмутились бо ви по Бозї, щоб нї в чому не було вам шкоди від нас.
10. Бо смуток по Бозї нерозкаяне по каянне на спасенне робить, смуток же сьвіта сього смерть робить.
11. Ось бо се саме, що покували, яке велике зробило в вас дбаннє, а (яке) оправданнє, а жаль, а страх, а бажаннє, а ревність, яке (відомщенне)! У всьому доказали ви, що чисті в сьому дїлї.
12. А хоч і писав я вам, то не задля того, хто скривдив, і не задля того, хто скривджений, а щоб явилось у вас дбаннє наше про вас, перед Богом.
13. Того ж то втішились ми втїшеннем вашим; а й надто більш зрадїли радістю Титовою, що заспокоїв ся дух його від усіх вас.
14. Бо коли я хваливсь йому чим про вас, то не осоромив ся; а, як усе і по правді говорили ми вам, так і хвала наша перед Титом правдивою була.
15. Серце ж його ще більш до вас (прихиляєть ся), згадуючи послух усїх вас, з яким страхом і трепетом прийняли його.
16. Радуюсь оце, що у всьому можу ввіритись вам.
1. Даємо ж вам знати, браттє, про благодать Божу, дану церквам Македонським,
2. що у великому допустї горя наддостаток радощів їх, і до глибини убожество їх достаткувадо багацтвом щирости їх.
3. Бо вони по силї - се я сьвідкую - і над силу доброхітні.
4. З великим благаннєм благали нас прийняти дар і товаришуваннє (спілність) в служенню сьвятим.
5. І не, яко ж ми надіялись, а оддали себе перш Господеві, та й нам, волею Божою;
6. тим то ми вблагали Тита, щоб, яко ж перше почав, так і скінчив у вас благодать сю.
7. А ви, яко ж у всьому достаткуєте вірою, і словом, і знаннем, і всяким дбаннєм, і любовю вашою до нас, щоб і в сїй благодатї достаткували.
8. Не повеліваючи глаголю, а через дбаннє инших хочу допевнитись в щирості вашої любови.
9. Знаєте бо благодать Господа нашого Ісуса Христа, що задля вас з'убожів, бувши багатим, щоб ви убожеством Його збагатились.
10. І в сьому даю раду: се бо вам на користь, котрі не тільки робити, та й хотіти перш почали від торішнього літа.
11. Тепер же і кінчіть роботу, щоб яко ж була охота хотїти, так щоб і скінчили по спромозї.
12. Бо коли в кого в охота, то вона приятна по тому, як хто мав, а не по тому, як хто не мав.
13. (Нехай) бо не (буде) иншим одрада, а вам горе, а по рівнотї:
14. в теперешнїй час ваш достаток про їх недостаток, щоб і їх достаток був про ваш недостаток, щоб була рівнота,
15. яко ж писано: хто (назбирав) багато, не надто мав, і хто мало, не мав недостатку.
16. Дякуємо ж Богові, що дав таке щире дбанне про вас у серце Титу.
17. Бо благанне таки прийняв, та й, бувши прихильнішим своєю охотою, вийшов до вас.
18. Послали ж ми з ним і брата, котрого похвала в євангелию по всіх церквах.
19. Не тільки ж се; а він і вибраний від церков товариш наш з сією благодаттю, що нею служимо на славу самого Господа й на одраду вашу,
20. остерегаючись того, щоб хто не дорікав нам достатком сім, котрим ми служимо,
21. промишляючи про добре не тільки перед Богом, та й перед людьми.
22. Послали ж з ними брата нашого, про котрого ми допевнились, що він у многому дуже пильний, тепер же він ще пильнїший, у великій надїї на вас.
23. Що до Тита, то він мій товариш і помічник про вас; що до братів наших, вони посланники церков, слава Христова.
24. Покажіть же доказ любови вашої і хвалення нашого вами перед ними й перед лицем церков.
1. Про служенне ж сьвятим злишнє мені писати вам:
2. бо я знаю охоту вашу, котрою про вас хвалюсь Македонянам, що Ахая приготовилась від торішнього лїта, і ваша ревність заохотила многих.
3. Післав же я братів, щоб похвала наша, що єсть про вас, не зробилась марна в сьому случаї, щоб, яко ж казав я, ви були готові,
4. щоб, як прийдуть зо мною Македоняне та знайдуть вас неготових, ми (щоб не сказати ви) не осоромились, сією сьмілостю хвальби.
5. Оце ж надумавсь я, що треба вблагати браттє, нехай попереду пійдуть до вас, і заздалегідь наготовлять сей дар ваш, про котрий наперед звіщено, що він готовий, так як дар, а не як здирство.
6. Оце ж: хто сїе скупо, скупо й жати ме; а хто сїе в дарах, в дарах і жати ме.
7. Кожен (давай), яко ж постановляє в серці, не з жалю або з примусу; веселого бо дателя любить Бог.
8. Силен же Бог всякою благодаттю збогатити вас, щоб у всьому всякого часу всякий достаток маючи, збагачувались ви всяким добрим ділом,
9. (яко ж писано: Розсипав, дав убогим; праведність його пробував по вік.
10. Хто ж дає насінне сїючому, подасть і хлїб на їжу, і намножить насінне ваше і зростить засїви праведности вашої),
11. щоб у всьому збагатились на всяку щирість, котра через нас робить подяку Богу.
12. Бо порядкуванне служення сього не тільки сповняє недостатки сьвятих, а також достаткуе многими подяками Богові.
13. Дознавши служення сього, прославляють вони Бога за покірне визнаваннє ваше благовістя Христового, і за щирість общення з ними і з усіма,
14. і молять ся за вас, прихиляючись до вас задля превеликої благодати Божої в вас.
15. Дяка ж Богові за невимовний дар Його.
1. Сам же я Павел благаю вас лагідностю і тихостю Христовою, а що в вічі смиренний між вами, а, не будучи між вами, сьміливий проти вас;
2. благаю ж, щоб, бувши між вами, не бути сьміливим з тією певнотою, якою думаю осьмілитись проти деяких, що думають про нас, нїби ми ходимо по тїлу.
3. Бо ходячи в тїлї, не по тїлу воюємо:
4. (бо зброя воювання нашого не тілесна, а сильна Богом на зруйнованнє твердинь,)
5. руйнуючи видумки і всяку висоту, що встає проти знання Божого, і займаючи в полонь усякий розум на послух Христу,
6. і будучи на поготові помститись над усяким непослухом, як сповнить ся ваш послух.
7. Хиба ви на лице дивитесь? Коли хто певен у собі, що він Христів, нехай знов по собі думає так, Що, як він Христів, так і ми Христові.
8. Бо коли б я ще більш хвалив ся властю нашою, що дав нам Господь на збудуваннє, а не на зруйнуваннє ваше, то не осоромив ся б
9. (Та) щоб не здаватись, наче б лякав вас посланнями, -
10. бо послання (його) скажуть, важкі і кріпкі, а присутність тїла немочна і слово мизерне, -
11. такий нехай се знає, що які ми словом у посланнях, не бувши (між вами), такі ми й дїлом, бувши (між вами).
12. Бо не сьміємо прилїчувати або рівняти себе до деяких, що самі себе хвалять; ті, що самі в собі себе міряють і порівнюють самих себе, не розуміють.
13. Ми ж не без міри хвалити мемось, а по мірі мірила, що відмірив нам Бог, (яко) міру, щоб досягти і до вас.
14. Ми бо не так, як би не досягнувши вас, над міру простираємось; бо аж і до вас досягли благовістом Христовим.
15. Не без міри хвалимось чужою працею, маючи надїю, що, як виросте віра ваша, то звеличимось і ми по мі рилу нашому надто,
16. щоб і дальше вас благовіствувати, і не хвалитись над тим, що чужим мірилом приготовлене.
17. Хто ж хвалить ся, нехай у Господі хвалить ся.
18. Бо не той певний, хто сам себе хвалить, а кого Господь похваляє.
1. Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене.
2. Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужо-ві, щоб чистою дївою привести перед Христа.
3. Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї.
4. Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовісте, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі.
5. Думаю бо, що я нічим не зоставсь позаду передніх апостолів.
6. Хоч бо я й неук словом, та не розумом; ні, ми знані у всьому між вами.
7. Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам?
8. Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам;
9. і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нікому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му.
10. (Як) істина Христова є в мені (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських.
11. Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те).
12. Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми.
13. Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими.
14. І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим.
15. Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по ділам їх.
16. Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж ні хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись.
17. А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певноті похвали.
18. Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь.
19. Радо бо терпите безумних, розумними бувши.
20. Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як ганбе вас у лице.
21. Робом досади глаголю, так ніби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.
22. Вони Євреї? І я. Вони Ізраїлітяне? І я. Вони насїннє Авраамову? І я.
23. Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.
24. Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.
25. Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибині;
26. у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городі, у бідах у пустині, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;
27. у праці і в журбі, почасту в недосипанню, в голоді і жаждї, в постах часто, в холоді й наготі.
28. Опріч того, що осторонь, налягав на мене щоденна журба про всі церкви.
29. Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?
30. Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.
31. Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.
32. У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотівши піймати мене;
33. і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.
1. Не користь же мені хвалитись, та перейду до видіння і одкриття Господнього.
2. Я знаю чоловіка в Христї перед чотирнайцятьма літами (чи в тїлї, не знаю, чи без тіла, не знаю; Бог знає), підхопленого аж до третього неба.
3. І знаю такого чоловіка (чи в тїлї, чи без тїла, не знаю; Бог знає),
4. що був підхоплений у рай, і чув він слова невимовні, що не можна чоловікові промовити.
5. Таким хвалити мусь; собою ж не хвалити мусь, а тільки немощами моїми.
6. Коли бо я схочу хвалитись, не буду безумний, бо говорити му правду; та вдержуюсь, щоб хто мене не вважав над те, чим бачить мене або чує що від мене;
7. І, щоб превеликими відкриттями надто не величатись менї, дано мені колючку в тіло, ангела сатану, нехай бє мене в лице, щоб не величав ся.
8. Про него тричі Господа благав я, щоб відступив від мене.
9 Та Він сказав мені: Доволї з тебе благодати моєї, сила бо моя в немощі звершуєть ся. Найлюбіше ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова.
10. Тим любо мені в немочах, докорах, нуждах, гоненнях, тїснотах за Христа, коди бо я немочний, тоді я сильний.
11. Я зробивсь безумним хвалячись; ви мене примусили; бо треба, щоб я був хвалений од вас; нїчим бо я не гірший од найперших апостолів, хоч я й ніщо.
12. Справді ознаки апостола стались між вами у всякому терпінню, в ознаках, чудесах і силах.
13. Що бо єсть, чим вас упосліджено перед иншими церквами? хиба тим, що я сам не був вам важким? Простіть мені сю кривду
14. Ось утрете готов я прийти до вас, і не буду важким вам, бо не шукаю вашого, а вас, бо не дітям треба для родителїв скарбувати, а родителям для дітей
15. Менї ж найлюбіш буде втрачуватись і втрачувати себе за душі ваші; хоч вельми вас люблячи, я менше люблений вами
16. Нехай же буде так, що я не отягчив вас; та може, бувши хитрим, підступом обдирав вас?
17. Хиба кого посилав я до вас і через него покористувавсь од вас?
18. Ублагав я Тита, й разом з ним послав брата. Хиба покористувавсь чим од вас Тит? Чи не тим же духом ходили ми? не тими ж слїдами?
19. Хиба думаєте знов, що оправдуємось перед вами? Перед Богом у Христї глаголемо; усе ж, любі, на ваше збудуваннє.
20 Боюсь бо, щоб иноді прийшовши, не знайшов вас не такими, як хочу, і щоб ви не знайшли мене таким, якого не хочете, щоб инодї (не було) змагання, зависти, досад, сварок, пересудів, нашептів, пихи, безладу,
21, щоб, як прийду знов, не принизив мене Бог мій між вами, і щоб не оплакував многих, що перше згріши ли, та й не покаялись у нечистоті, й блудї, й розпусті, що коїли.
1. Се вже втрете йду до вас. При устах двох сьвідків або трох стане кожне слово.
2. Наперед казав я вам і наперед кажу, мов би був перед вами вдруге, і тепер, не бувши між вами, пишу до тих, що перше згрішили, і до всїх инших, що, як прийду знов, то не пощаджу:
3. бо ви шукаєте в менї доказу глаголючого в мені Христа, котрий до вас не немочний, а потужний в вас.
4. Бо хоч і розпято Його від немощі, та живий Він од сили Божої. Бо хоч і ми немочні с Йому, та жити мемо з Ним од сили Божої в вас.
5. Самих себе розбирайте, чи ви в вірі; самих себе вивідайте. Чи то ж не знаєте себе самих, що Ісус Христос у вас єсть? Хиба тільки, що ви недостойні.
6. Сподїваю ся ж, що зрозумієте, що ми не недостойні.
7. Молю ся ж Богу, щоб ви не зробили ніякого зла, не щоб ми хвальними явили ся, а щоб ви добре зробили, а ми яко нехвальні були.
8. Нїчого бо не можемо проти правди, а за правду.
9. Радуємось бо, коли ми немочні, ви ж сильні; про се ж і молимо ся на звершенне ваше.
10. Тим то й не бувши між вами, пишу, щоб бувши між вами не зробив без'ощадно по властї, котру дав менї Господь на збудованнє, а не на руйнованне.
11. На останок, браттє; радуйте ся, звершуйтесь, утішайтесь, те ж саме думайте, мирно живіть, то й Бог любови й миру буде з вами.
12. Витайте один одного цїлуваннем сьвятим. Витають вас, усї сьвяті.
13. Благодать Господа Ісуса Христа і любов Божа, і причастє сьвятого Духа з усїма вами. Амінь.