якщо завтра в≥йна...

Ќапевно, н≥хто з наших ровесник≥в вже не замислюЇтьс¤ серйозно над можлив≥стю реальноњ в≥йни на теренах 60-л≥т мирноњ ¬≥тчизни. јле й молоде покол≥нн¤ 30-тих, незважаючи на романтику в≥йни за республ≥канц≥в ≤спан≥њ пос≥¤ну в головах юнак≥в, ≥ в≥йськов≥ д≥њ на ф≥нському фронт≥, також не сповна в≥рила в повномасштабну в≥йну, довгу, жорстоку ≥ стражденну, адже не в≥рив в це ≥ сам —тал≥н. –азом з тим, нам важко д≥знатись про правдивий душевний стан юноњ в≥ком людини лише з п≥дручник≥в ≥стор≥њ, ¤к≥ узагальнюють, схематизують, кр≥м того, мають погану звичку переписувати з приходом новоњ влади, ≥ що найтраг≥чн≥ше, в них не пом≥чаЇмо почутт≥в ≥ переживань буденного житт¤ простоњ людини часу неаби¤коњ душевноњ напруги Ц часу в≥йни. Ќамагаючись побачити, ¤к це було, некнижковими очима ми вир≥шили скористатис¤ нагодою ≥ зав≥тати до ровесниц≥ тих под≥й, тод≥ ще молодоњ випускниц≥ Ќад≥њ, а тепер Ќад≥њ  узм≥вни, параф≥¤нки св¤то-“роњцькоњ ÷еркви м≥ста Ћьвова, заслуженого осв≥т¤нина ≥ митц¤ ”крањни ≥ предсто¤тел¤ чисельноњ родини “иртишних. ѕерше запитанн¤, ¤ке розпочало нашу ц≥каву бес≥ду, в≥дгукувалос¤ на слова в≥домоњ на той час п≥сн≥ У≈сли завтра войнаФ- про перш≥ дн≥ в≥йни, а дал≥ ваш пок≥рний слуга, ≥сторик, лишень слухав, записував ≥ в серц≥ свому дивувавс¤...

ѕерший день в≥йни зустр≥ла ¤ в  иЇв≥ одразу п≥сл¤ випускного. ¬же 22 червн¤ н≥мецьк≥ л≥таки нанесли перш≥ бомбов≥ удари, в м≥ст≥ розпочавс¤ хаос, в ¤кому кожен думав про власний пор¤тунок ≥ пор¤тунок своњх близьких. ¬с≥ моњ однокласники п≥шли на фронт, тим паче б≥льш≥сть з них в≥дпов≥дно до духу того часу були членами р≥зних ав≥ац≥йних ≥ техн≥чних гуртк≥в. —толиц¤ наша ставала дедал≥ ближче до л≥н≥њ фронту. ѕамТ¤таю, ¤к з колони солдат, ¤к≥ в≥дходили з  иЇва в≥дступаючи, п≥д≥йшов до мене виснажений оф≥цер з двома солдатами, з тесаними до мозол≥в ≥ кривавими ногами ≥ попросив щось попити гар¤чого. я провела њх до себе, ≥ коли приготувала њм дещо, повернувшись з кухн≥, застала оф≥цера вже спл¤чого за столом в≥д надм≥рноњ перевтоми.  оли в 44-му ¤ отримала першу лист≥вку, то довго думала над пр≥звищем його в≥дправника - ƒобрин≥н, аж пот≥м згадала, що саме це пр≥звище назвав мен≥ оф≥цер, ¤кого ¤ п≥дкр≥пила поживою в перш≥ дн≥ в≥йни. « ним ¤ ще довго переписувалась ≥ п≥сл¤ њњ зак≥нченн¤.

 оли були п≥д≥рван≥ мости, порушен≥ ус≥ комун≥кац≥њ, ≥ розпочавс¤ п≥дрив ус≥х основних обТЇкт≥в в м≥ст≥ розпочалась страшенна пожежа, ¤ка зробила пов≥тр¤ пекельним, що додавало ще б≥льшого в≥дчаю ≥ страху. ¬ м≥сто ув≥йшли мельник≥вц≥ ≥ н≥мц≥. ”с≥ з≥ страхом сприйн¤ли њх моторизований парад. Ќ≥мц≥ одразу полагодили ус≥ комун≥кац≥њ, за що потр≥бно њм в≥ддати належне, однак спокою цив≥льному життю це не додало. ќск≥льки за кожного вбитого н≥мц¤ жорстоко мстили, то населенн¤ жило в пост≥йному страху. ќдного разу ¤ стала св≥дком справжнього подвигу, побачивши вишикуваних в шеренгу людей ≥ допит учинений н≥мецькими солдатами з приводу винуватц¤ смерт≥ солдата јбвера (частини ——). Уякщо через три хвилини н≥хто не з≥знаЇтьс¤, то вс≥х розстр≥л¤ютьФ,- сказав перекладач. ќдин з чолов≥к≥в п≥д≥йшов ≥ сказав, що, керуючись почутт¤м помсти за свого сина, в≥н вбив н≥мецького солдата. …ого ж одразу на м≥ст≥ ≥ розстр≥л¤ли. як ви¤вилось п≥зн≥ше, в≥н не мав ан≥ сина, ан≥ родини, будучи холост¤ком - вчителем. «робив в≥н це, щоб в≥двести помсту в≥д невинних ж≥нок ≥ д≥тей. ќднак, незабаром, при наступному ≥нцидентов≥, мен≥ вже не довелось бути лише пасивним св≥дком. —еред колони Їврейських ж≥нок, ¤ка рухалась мен≥ на зустр≥ч ¤ почула знайомий голос, ¤кий благав про допомогу. я вп≥знала свою близьку знайому √алю. ¬ дитинств≥ впавши з кон¤, вона зазнала травми носового перен≥сс¤, ≥ надносна горбинка антрополог≥чно упод≥бнювала њњ до Їврейки. я, достатньо добре знаючи н≥мецьку, геть розгубилас¤ ≥, ледь зл≥плюючи до купи слова, по¤снила конвоњру про њњ ситуац≥ю. јвстр≥Їць запитав мене: У„и ти руська н≥мка?Ф. я в≥дпов≥ла ствердно ≥ в≥н, плеснувши мене по плечу, в≥дпустив √алю ≥ вона виб≥гла. “од≥ ¤ помислила про те, що принайм≥ щоб спасти одну людину варто було вивчити ≥ноземну мову. « √алиною ¤ також довго переписувалась п≥сл¤ в≥йни.

ќдного разу ¤ ≥ сама ледь не стала жертвою, коли одна-одн≥с≥нька переходила —оломенський м≥ст. ¬ласне в цю мить мене пом≥тив п≥лот месершм≥та. Ќамагаючись збити мене кулеметною чергою гнав в≥н мене по ц≥лому мосту, мен≥ ж вдалось виб≥гти з-п≥д куль. ¬ир≥шила ¤ тод≥ повернутись до своњх батьк≥в на ¬≥нниччину. ќск≥льки контрольован≥ н≥мц¤ми дорожн≥ комун≥кац≥њ було год≥ використати, то йшла ¤ п≥шки в≥д села до села. „ерез 11 дн≥в п≥зно увечер≥ ¤ п≥д≥йшла до ∆итомира. –аптом почула лай собак ≥ побачила н≥мецького солдата, ¤кий одразу пригрозив мен≥, кажучи, що вже настала комендантська година. я по¤снила йому своЇ бажанн¤ потрапити до м≥ста, знайти своњх батьк≥в, нащо в≥н мен≥ порадив вертатис¤ в поле ≥ знайти там село дл¤ ноч≥вл≥. Ѕудучи надто стомленою ¤ все-таки д≥йшла за вогником до одн≥Їњ з хатинок. ƒвер≥ в≥дкрив мен≥ д≥док страшного вигл¤ду. «апитав мене чи ¤ не зл¤калась його, ¤ в≥дпов≥ла, що так, бо це була правда. „омусь подумала, що мене тут зТњд¤ть - часи були непевн≥. ¬≥н в≥дказав, що його баба нагодуЇ њњ ≥ вкладе. я перехрестилась ≥ зайшла. ¬се сказане д≥дусем було зроблено. ’оча коли мен≥ лаг≥дно запропонували п≥ч, щоб висохнути ≥ перепочити, мене ≥ надал≥ не покидала думка про мою неминучу смерть. «ранку ¤ намагалась вийти непом≥ченою, однак господар хати мене наздогнав ≥ дав ще на сн≥данок картопл≥ в мундирах.

ѕ≥д об≥д ¤ була вже в самому ∆итомир≥ на базар≥, бо хот≥ла вим≥н¤ти пл¤шечку одеколону, ¤кий д≥ставс¤ нам з розбитоњ кул¤ми цистерни в  иЇв≥, на щось ≥з продукт≥в.  оли раптом з чотирьох стор≥н закрили двер≥ базару ≥ зањхала машина, а н≥мц≥ почали монтувати розкладну ст≥йку дл¤ пов≥шанн¤. ¬ машин≥ ми побачили клубок, ¤кий був насправд≥ т≥лом пон≥веченоњ ≥ з розбитим в кров лицем партизанки.  онвоњри пов≥сили табличку з надписом -Ђпартизанкаї. ¬она п≥двелась ≥ поклонилась вс≥м нам на чотири сторони. Ќ≥мц≥ накинули зашморг, машина в≥дТњхала ≥ њњ т≥ло з хрипом захиталос¤... ўе довг≥ роки п≥сл¤ в≥йни ¤ не могла спок≥йно дивитис¤ на п≥дв≥шаний на звичайному в≥шаку од¤г.  оли ¤ намагалась знайти б≥л¤ глуховецького комб≥нату моњх батьк≥в, де вони жили ≥ працювали, ¤ побачила лишень його згарища. ќднак зустр≥ла знайому глухон≥му прац≥вницю цього заводу ћарту, ¤ка в свою чергу ледь п≥знала мене. ¬она мен≥ жестами по¤снила, що батьки живуть в одному з селищ ≥ що мама г≥рко плаче. ќтримавши точну адресу ¤ знайшла дом≥вку своњх р≥дних.  оли ¤ зайшла, то мама не вп≥знала мене ≥ прив≥талась рос≥йською: Ц ƒобрый вечер, вы наверно беженка, - запитала вона. Ц ƒа, из  иева, - в≥дпов≥ла ¤. Ц ќй у мен¤ ж в  иеве дочь, там родилась, там и умрет, - з плачем заголосила мо¤ мама. ѕот≥м дала мен≥ кружку, ¤ку, ¤к вона зазначила, любила њњ донька. ј ¤ думаю, ¤к сказати њй так, щоб не приголомшити. «айшов батько, ¤кий рубав дрова, ≥ прив≥тавс¤: - ƒобрый вечер. ј пот≥м уважн≥ше придививс¤ ≥ сказав: - ƒун¤, так это же наша Ќад¤. Ѕатько мене вп≥знав, а мама вже виплакала вс≥ оч≥.

ћусила ¤ влаштуватис¤ на роботу ≥ допомагати своњм безроб≥тним батькам. ¬одночас прийшла вказ≥вка щодо набиранн¤ остербайтер≥в (рабська робоча сила дл¤ роботи в н≥мецькому тилу Ц в≥д авт). ўоб убер≥гти мене в≥д ц≥Їњ напасти, батько радив мен≥ одружитис¤, оск≥льки одружених не забирали. ƒо того ж ¤к раз прийшов з полону поранений ѕавло, колишн≥й кресл¤р ≥ голова драмгуртка батькового заводу. ќтож ¤ так рано вийшла зам≥ж, пов≥нчавшись в церкв≥. ¬лаштувались ми разом з ѕавлом ≥ на роботу на станц≥њ  оз¤тин. ўо ц≥каво, тут ¤ товаришувала з одн≥Їю д≥вчиною, ¤ка п≥дп≥льно п≥дтримувала, звТ¤зки з розв≥дкою, про що ¤ дов≥далась, на жаль, п≥зн≥ше, коли њњ вшанували посмертно. —аме вона пов≥дала мен≥ одного разу про прињзд «ондер цуга (поњзд спецпризначенн¤). я бачила таких двоЇ. ¬ одному з них був √еринг (фельдмаршал люфтвафе Ц н≥мецькоњ ав≥ац≥њ), а в ≥ншому √≥тлер, ¤ких ми бачили на визначен≥й охоронц¤ми в≥д кол≥њ в≥дстан≥ через в≥кна њх особистих вагон≥в.

“¤жко ми пережили ще р≥к до визволенн¤ ¬≥нниччини. «има була холодна, а топити було н≥чим, в хат≥ ж було моЇ новонароджене дит¤тко. ћ≥й чолов≥к змушений був викрасти з складу в≥дро вуг≥лл¤. «а доносом його сп≥ймали ≥ скарали через побитт¤ палицею.  оли в селище ув≥йшли наш≥ танки, то ми ц≥лували њх зал≥зну броню, так люди з рад≥стю зустр≥чали своњх солдат. ћ≥й чолов≥к знову потрапив до лав рад¤нськоњ арм≥њ, а ¤, в≥дгукнувшись на заклик про потребу вчител≥в, поступила до бердич≥вського ≥нституту, (ставши вчителем географ≥њ на все житт¤ Ц в≥д авт.) ѕро к≥нець в≥йни нам спов≥стили, визволен≥ французьк≥ концтаб≥рники, ¤к≥ на де¤кий час були поселен≥ в казармах Ѕердичева ≥ ¤ким ми ловили жаб, дещо заробл¤ючи.  оли ми ще спали, почулис¤ удари в ставн≥ ≥ вигуки в≥йна капут (к≥нець), п≥дписано кап≥тул¤ц≥ю. « в≥йною частина моњх близьких, знайомих, заводськоњ молод≥ - б≥льша частина загинула, багато зосталось кал≥ками. Ѕули серед них ≥ партизани, були ≥ мор¤ки. ƒо реч≥, останн≥х найб≥льше бо¤лис¤ за њх в≥двагу н≥мц≥ ≥ в колон≥ в≥йськово-полонених тримали њх завжди в ланцюгах.

Ќа цьому розпочалась п≥сл¤воЇнна проза житт¤, прот¤гом ¤кого наша Ќад≥¤  узм≥вна несла рад≥сть ≥ ≥нтерес до п≥знанн¤ св≥ту своњм учн¤м, що ставши п≥лотами, мор¤ками, дипломатами в≥дд¤чували њй листами ≥ екзотичними дарунками з ус≥х закутк≥в св≥ту. —тавши св≥дком ц≥Їњ багатоњ колекц≥њ любов≥ учн≥в ≥ почастований в с≥мейному кол≥ родини Ќад≥њ  узм≥вни, ¤ подумки визнав, що чолов≥ки, на жаль, не часто оц≥нюють мирний стан, не д¤кують ≥ тому м≥цно не любл¤ть. ≤ лише той, хто пройшов справжнЇ горнило в≥йни, може з вд¤чн≥стю сказати про свою найголовн≥шу рад≥сть, над≥ю, мир ≥ любов, словами з п≥сн≥ У“емна¤ ночьФ ћ. Ѕернеса - Уи у детской кровати не спишь обо мне вспомина¤Ф. “ому озерн≥мос¤ ≥ побачим, кого ми любимо ≥ в≥д кого з≥гр≥Їмос¤ Ц якщо завтра в≥йна!

« 60-л≥тт¤м перемоги ¬ас, Ќад≥Ї  узм≥вно, ≥ вс≥ наш≥ дорог≥ ж≥нки-ветерани Ц ж≥нки мироносиц≥!

ѕ≥дготував ¬≥ктор яшин