Цілий день Богдан закуповував продуктові запаси на Новий рік. Мусів хоч якось допомогти матері у приготуванні до Нового року, хоч сам намірився провести його у колі близьких приятелів. Він, як завжди, бачив себе у центрі гурту, і тому в думках підбирав останні анекдоти і "приколи", і згадував, які б забави він міг організувати. Кохаючись думкою у цих планах, він не втримав рівноваги на ковзанці, "аеродинамічно" злетів з льоду і, не відчуваючи правди в ногах, шубовснувся потилицею об льодову поверхню...
Коли у нього загасла остання зірка в очах, то навколо вже не було знайомих стін Успенської церкви та інших будинків з вулиці Руської, тай узагалі він перебував в якомусь дивакуватому приміщенні, широкій залі зі столами, повними наїдків, і ще більш дивакувате зодягненими людьми. Він почав просуватись поміж рядів, але раптом його озвав якийсь дзвінкий голос:
"Гей, отроче, з яким князем ти приїхав, чи ти може в нього блазень, бо такої смішної одежі, як зараз на тобі, я зроду не бачив!"
Богдан цьому дуже здивувався, та з переляку лише ковтав ротом повітря. "Ходімо зі мною, кажуть якийсь маляр до князя заявився, а я не хочу, щоб тільки на нього витрищувалися". Коли вони підійшли, то побачили маляря в землі лядської, що змальовував парсуни бояр і князів, а тії радо платили йому. Але найцікавішим тут було те, що малював він дуже спритно і хутко, як ніхто інший. Сам князь, побачивши його працю, зачудувався і похвалив. Почувши теє, княжий блазень на ім'я Олелько, який і притягнув сюди Богдана, відразу наїжачився:
-Ха, є чим дивуватись. Коли я захочу, то й не таке ще намалюю і то хутше за нього. Князь піймав його за язика:
-Справді? О, то я мушу переконатись у твоїй змисності. Чи готовий ти втерти носа тому лядському маляру?
-А хоч би й зараз!
Князь звелів принести дощинки. Одну для маляра, другу для Олелька.
-З парсунами довго воловодитись.-сказав князь.- Що б ви намалювали таке, аби хутко було?
-Я можу намалювати будь-якого звіра хутше, як ти, княже, п'ять ковтків пива вихилиш.
-Ото! А я не одного, а цілих п'ять звірів намалюю, - блазнював далі Олелько.
Князь узяв келих з пивом, ковтнув уперше і маляр заходився малювати. Олелько тим часом собі також вточив пива,і що князь надіп'є з келиха, то й собі добре хильне.
-Начувайся, Олельку,- сказав князь, - я вже четвертий ковток роблю. Після п'ятого дістанеш по м'якому місці, щоб дурно не вихвалявся і часу мені не марнував.
-Та не майте страху,-зухвало заспокоював блазень,- зараз і я до роботи візьмуся. Мушу ж я обмислити, що маю малювати.. .Ага, вже знаю.
І тут Олелько встромив усі п'ять пальців у червону фарбу і вивів на дощині п'ять хвилястих ліній. Зробив це якраз упору, бо щойно князь підніс востаннє келих до вуст, то й маляр скінчив дикого вепра малювати.
-Але я виграв, - сміється Олелько. Князь так і завмер з роззявленим ротом. Такого зухвальствавін несподівався.
-Ти виграв? А що ж ти ото наквацяв?
- Як обіцяв-аж цілих п'ять звірів! Всі присутні обступили Олелька з його малюнком.
Сміявся від душі і розвеселілий Богдан. Сам бачив себе завжди повним "приколів" і гострих слівець, але тут його явно перевершили. "Ходімо, - знову потягнув його напівусміхнений Олелько, -хочу трохи перепочити". Коли вони, ідучи, минали царські палати, Олелько пояснював, куди вони йдуть: "Там, у цьому вертепі, я відчуваю справжній спокій і тиху радість, то моя "сім'я", яка не вимагає від мене ніяких забав і витребеньок, а сприймає мене таким, яким я є. Богдана навело це на роздуми, щодо його вечірок, після яких він чомусь відчував
себе спустошеним, мабуть тому, що всі сили були кинуті на самовиставляння. Так, саме після цього відчувалась тужлива самотність. Поснувши на оберемку сіна, обидвабачили уві сні своїх рідних. Олелько - полишену заради блазнювання родину, Богдан - матір, яка самотньо дивилась на годинник, проводжаючи старий рік... "Я мушу хоч трохи з нею побути, хоч би трохи..."
"Побудеш, побудеш, тільки отямся.. .Наче й не пив, а лежить і меле казна-що".
Богдан дивився на перехожу великими очима, а літня жінка ще довго пояснювала, що не слід так переживати через розлуку з дівчиною. Хоч, для Богдана в цьому й було щось пророча Адже, тому, хто не шанує рідну матір, буде дуже важко навчитись поважати майбутню дружину і власних дітей.
Р.S. Цікаво, а кому Ви подаруєте свою радість і тепло на Новий рік?