Свято жон-мироносиць -
всехристиянський жіночий день

У наш вік, коли на всі боки рекламується блуд, жага до грошей, жорстокість і матеріалізм, жінки і дівчата майже зовсім втратили свою жіночість, скромність і, найважливіше, духовну красу і доброчесність – це стало вже “не модно”.

Але ви скажете – а що робити їм, до чого прагнути, з кого брати приклад? Серед святих мучениць і праведниць є багато прикладів, але якщо сягнути до самого народження християнства, то відразу ми згадаємо святих жон-мироносиць. Свята Церква вшановує їхню пам’ять у третю неділю після Пасхи. Чим же ці жони заслужили таку честь, що згадуванню і прославленню їх Церква призначила особливу у році неділю? Не тільки тим, що у день Воскресіння Христа рано вранці несли миро до Його гробу, щоб помазати Його тіло, за що і були названі мироносицями. Вони ще раніше довели йому свою любов і відданість. Ще до Голгофи служили вони Йому. Увесь час, коли Іісус Христос ходив по містах і селах і вчив народ, ці жінки одні з перших слідували за Ним. Вони заслужили честь і пам’ять своєю любов’ю до Господа, особливо тим, що слухали Його вчення і, слідуючи за Ним, всюди служили Йому. І тому не тільки самі вчились у Нього, але й певним чином допомагали Йому вчити інших, доставляючи Іісусу і Його учням потрібне для життя.

Такі були Марія Магдалина, Марія Іаковлева, Соломія, мати синів Зеведієвих, Іоанна, Сусанна і, можливо, ще декілька інших, імена котрих до нас не дійшли. Вони не тільки служили Господу за Його земного життя, а не залишили й після смерті (як це зробили апостоли, які розбіглись у страсі, побачивши, що їхнього Пастиря схопили), і проводжали Його з гіркими сльозами на Голгофу. Їх віра і любов до нього не тільки не похитнулися, а ще більше укріпились. Ніхто і ніщо не могло завадити їм бути біля Божественного Страждальця.

Гасне сонце, труситься земля, але слабкі тілом, та сильні любов’ю святі жони разом із вбитою горем Матір’ю і улюбленим учнем Господа - поблизу Хреста. І вони не відчувають утоми, не бояться ворожості інших, так ясно показуючи своє співчуття Царю Іудейському. Навіть після смерті Іісуса вони не лишають його, а допомагають зняти Його тіло з Хреста і беруть участь у похованні. Оскільки наставала старозавітна Пасха, вони не встигли помазати тіло Господа миром, як це потрібно було зробити за давнім іудейським звичаєм.

Одній з них, Марії Магдалині, яка більше за всіх возлюбила Христа, першій явився Сам Спаситель після Свого Воскресіння. Так за свою любов святі жони удостоєні були великої честі стати першими провозвісниками найважливішої і найрадіснішої у світі істини: Христос воскресе із мертвих, смертію смерть поправ і сущим во гробіх живот даровав! (тропар Пасхи, гл.5).

Але у Святої Церкви існує передання, що після Воскресіння Іісус спочатку явився Своїй Матері. Передання, освячене віками, не може не бути основаним на справжньому факті. А те, що у Євангелії це не записано, може бути свідченням смирення Богоматері. Апостоли-Євангелісти взагалі не згадували Божу Матір як свідка істинності події Воскресіння - напевно, тому, що свідчення матері не могло б прийматися з довірою тими, хто сумнівається.

Деякі з них, зокрема невгамовні шанувальниці емансипації, думають, що для сучасної жінки належати до Церкви Христової і виконувати усі її канони – це прямий утиск їх свободи. Так, жінка повинна бути смиренною, слухатися чоловіка, у храмі їй багато що не дозволяється, зокрема заходити до вівтаря, але у Православ’ї, на відміну від католицької церкви, є традиція, коли жінка виконує деякі церковні функції потрібні і почесні. Жінки найчастіше займаються церковною доброчинністю, церковним шиттям, слідкують за чистотою і убранством храмів. Крім чоловіків-старців, існують ще і стариці. Бували навіть випадки, коли стариці давали поради священикам.

Якщо згадати про ту “свободу”, якої так прагнуть жінки у сучасному світі, то виникає питання: чи справжня та свобода? Жінка хоче бути незалежною, самостійною, прагне домогтися влади. Але за своєю природі жінка дуже емоційна, при вирішенні важливих питань вона керується в основному почуттями, які у даний момент вона переживає. Заради примарної “свободи” жінки нехтують своїм природним призначенням – бути матір’ю і берегинею сім’ї, яку Сам Бог назвав Домашньою Церквою. Жінки прагнуть досягнути “чоловічих висот”, “планування дітей” відкладають на потім. Але, на жаль, дуже часто так буває, що, йдучи по сходах так званої кар’єри, на кожній сходинці жінка лишає по шматку своєї доброчесності.

Щоб привести за взірець жінок-мироносиць, Свята Церква встановила день їх пам’яті своєрідним жіночим днем. А ми повинні підтримувати власні традиції, яких дотримувалися наші пращури. Ми повинні вшановувати жон-мироносиць і намагатися наслідувати їх у любові до Іісуса Христа, у чеснотах, яких у них було багато – скромність, яка так прикрашає людину і так угодна Господу; терпіння і смирення: вони не роптали на Господа, не заздрили іншим, не впадали у розпач, усе перносили з радістю і вдячністю – і хвороби, і скорботи.

“Що ж нам робити, чим зайнятися?” – говорить сучасна молодь. Займайтесь вченням Іісуса Христа, читанням і слуханням його. Ви полюбите це вчення і не відійдете від нього. Яке ж в ньому світло розуму, яка радість для серця! День і ніч ви стали б думати про нього, ніколи б не забули його настанов.

Робіть усе заради імені Божого, заради Нього, на користь іншим, для спасення ближніх, і тоді усяке діло, як миро благовонне, буде радувати вас у житті і ви заслужите добру славу і залишите після себе добру і вічну пам’ять. Приклад святих жон-мироносиць нехай нагадає нам про те, що ми повинні любити і чим займатися, а власне наше усвідомлення порожнечі свого життя нехай вразумить нас, що ми не так живемо, як потрібно, не те любимо, не тим займаємося, чим потрібно.