“Немає більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін
. 15, 13). Саме цей заповіт Господа нашого Іісуса Христа найяскравіше змальовує суть медицини, її покликання. Багато людей розуміють цю галузь науки як антипод релігії, як щось матеріальне і “справжнє”, що протистоїть чомусь ідеалізованому, “не справжньому”. Я, студент ІІ курсу медичного університету, неодноразово чув такі застереження: мовляв, якщо ми справжні студенти-медики, ми мусимо відкинути усі релігійні вигадки і спиратися лише на перевірені факти науки.Але чи насправді медицина і Церква з її вірою у Бога є ворогами? Російський вчений Ломоносов вважав, що наука та релігія – це доньки одного батька і тому не можуть сперечатися. Церковна історія дає нам багато прикладів такого дивовижного симбіозу – це і святий великомученик Пантелеімон, і святий Агапіт Києво-Печерський, і святий сповідник Лука Войно-Ясенецький.
.. Цей перелік може зайняти місце цілої статті, а їхнє дивовижне життя на благо людям і во славу Божу навряд чи вміститься у великій книжці.Звернімося ж до них по допомогу у вирішенні цієї давньої суперечки. Святий Феофан Затворник говорив: “У хворобі до лікаря звертатися не гріх. Здоров’я – це дар Божий. Його потрібно берегти. Але якщо не зберегли – на цей випадок Господь створив лікарів та ліки. Користуватись ними – не означає виступати проти волі Божої”.
Прибічникам суто матеріальної точки зору цей же святий радив боротися зі страстями, оскільки це краще за будь-які медикаменти і дає довголіття.
Святий Ніл Синайський радив: “У хворобі перш за усе користуйся молитвою, а потім звертайся до лікарів”.
Що ж нам про це скажуть представники наукового світу? Відомий французький мікробіолог Луї Пастер писав: “Прийде час, коли будуть насміхатись над сучасною філософією. Чим більше я займаюсь вивченням природи, тим більше у мене зростає благоговійний подив перед ділами Творця. Я молюся під час роботи у лабораторії ”.
М.І. Пирогов, чиє ім
’я таке відоме і дороге усім медикам, свідчив: “Віра у Вище Єство, у Розум Всесвіту, як у джерело життя, не суперечить науковим переконанням. Якби я не захотів визнати існування Бога, то не зміг би це зробити, не втративши глузду”.Ось так були переконані в єдності медицини і Бога її віддані вчені. То чому б нам не тільки перейняти їх практичний досвід, але й усвідомити, що ніякої боротьби між церквою і медициною немає і бути не може.
Усім відомо, що робота медика не є легкою. Але, незважаючи на те, дуже багато молодих людей після закінчення школи бажають пов
’язати своє життя саме з цією професією. Можливо, це можна пояснити чистим, ще з дитинства збереженим бажанням допомогти близьким. Напевно, кожен з хлопців у дитинстві бажав стати пожежником або міліціонером, а дівчата ще змалечку “лікували” своїх ляльок. У дівчат бажання бавитись у лікаря було таким же сильним, як і бавитись у доньки-матері. Господь радив нам бути чистими, як діти, а медицина своїм корінням сягає у це чисте дитинство.Ось і серед молоді нашої парафії, зокрема молодіжного хору, є немало тих, хто присвятив своє життя цій благословенній Богом професії. Це і Булгаїрова Марина, і Бегійовська Галина, і Ханас Марія. Дехто з них ще тільки вчиться
, опановує необхідні знання і навички, а дехто вже почав працювати на нелегкій ниві медицини.Спостерігаю я за ними і дивуюсь. Звідки береться стільки сил і завзяття
- чергувати у нічну зміну, їздити з лікарями на виклики, доглядати старих та немічних. Адже хвора людина майже завжди роздратована і перебуває у поганому настрої. Серед хворих зустрічаються і старі, і молоді. Доводиться долати їхню недовіру, а іноді терпіти навіть гнів знесилених важкою хворобою людей.Але коли нас починає долати відчай
, ми маємо підбадьорювати себе тим, що хтось має це зробити, і залишити цих хворих та немічних людей, зосередившись на своїх розвагах і втіхах, ми просто не маємо права.Як стверджувала свята новомучениця цариця Олександра: “Ми завжди повинні думати не про власні справи та комфорт, а про добро, яке ми можемо зробити для своїх ближніх”.
Пройдуть віки, тисячоліття, будуть змінювати одне одного різні вчення, але заповідь Христа – любити – залишиться назавжди незмінною і неперевершеною. Вона дає зміст, силу та волю до життя.
На закінчення ще раз нагадаю слова великого хірурга, професора М.І. Пирогова, який сказав: “Вірую, що основний ідеал вчення Христа залишиться вічним і вічно буде впливати на душі, що шукають миру через внутрішній зв
’язок з Богом, і жодної хвилини не вагаюсь у тому, що цьому вченню бути незгасним маяком на звивистому шляху нашого прогресу” (М.І. Пирогов, І том, с.182).Тиртишний Андрій,
студент ІІ курсу Львівського медуніверситету
| Зміст розділу | || Обговорити на форумі|| | На головну |