Тепла серпнева ніч упевнено переймала свої права. На вулицях старовинного Львова поволі збільшувалась кількість яскравих вогників таксомоторів, водії яких помітно пригальмовували проїжджаючи у пошуках клієнтів повз групки запізнілих перехожих. Не випав з їхньої уваги і гурт молодих людей, які стояли перед зачиненою брамою Святогеоргієвського храму, що знаходиться на вулиці Короленко. Та, не зважаючи на всі потуги водіїв таксі, ніхто з молоді не поспішав їх зупиняти. Наче мирячись із цим сумним фактом, яскраві вогники мляво віддалялись.

Молодіжне братство в ім’я Почаївської ікони Божої Матері чекало свого автобуса, якийсь чомусь затримувався. Нарешті, десь близько опівночі, почулося характерне гурчання мотору російської “Газелі”, яка плавно пригальмувала біля воріт храму. Ось так починалася наша відчайдушна паломницька мандрівка до святинь столичного міста Києва…

Від раптових різких підстрибувань нашої “Газелі” прокинулись. За вікном проглядали ледь помітні у вранішніх сутінках хмарки, що низько кружляли над землею. Якесь поле, дерев’яний місток через річку… Що то? Де ж це ми? Спросоння почули голос з твердою центрально-українською говіркою: “Вам прамо і направо”, який нас дуже розсмішив. Виявляється, ми заблукали, і тепер наша мандрівка продовжувалась мережевом тихих польових та лісових доріг…

Столиця зустрічала нас із запізненням. На стоянці перед придорожним рестораном “McDonald’s” перед зацікавленими поглядами його працівників розклали свої нехитрі пожитки і почали снідати. Незабаром до нашого гурту підійшов колишній голова нашого братства, а тепер уже киянин – Тарас Андрусевич, який став нашим гідом напротязі двох днів.

Поряд з рестораном, на пагорбі, на території колишнього Святотроєцького монастиря знаходиться Святокирилівська церква, до якої ми й вирушили. Після молитви у храмі нас запросили на обід до їдальні для знедолених, що працює при церкві. Поки чекали автобуса, що знову суттєво затримувався, хлопці і дівчата попрацювали во Славу Божу на кухні. Автобуса все ще не було і ми вирушили своїм ходом до Флорівського жіночого монастиря, який вразив нас яскравою буйністю квітів і дерев, які, як виявляється з року в рік квітнуть і плодоносять на кілька днів раніше, ніж у будь-якому іншому місці Києва. На території монастиря є джерело з цілющою водою.

По тому наш гурт вирушив на екскурсію по православних храмах Подолу. Продячи повз церкву старообрядців, ми не стримались, щоб не зазирнути до середини, де власне проходила вечірня служба. Постоявши трохи у храмі, вийшли на вулицю, і тут не стримались, щоб збуджено не почати ділитись враженнями, що справило на нас занадто особливе, як на нас благочестя мирян, що дотримуються старого церковного обряду.

На вечірню службу поїхали до Покровського жіночого монастиря, де нас радо прийняли, пригостивши згодом вечерею та запропонувавши зупинитись на ніч, хоча частина братчиків вирішили ночувати у знайомих, а спраглі особливого романтизму усе-таки провели нічний час у місячному світлі на березі Дніпра.

З самого ранку ті, хто залишився у монастирі збирались на Літургію. Наші хлопці чомусь не могли знайти дівчат. Як виявилось, монахині, не зважаючи на досить-таки суворе зовні ставлення до хлопців, усе-таки пожаліли нас і будили на другу службу. Дівчата ж були у храмі уже з 5-ої години ранку.

По Літургії приїхав автобус з рештою товариства і ми уже повним гуртом вирушили до Іонівського монастиря. Після Служби Божої у хармі преподобного Іони, відвідали Зверинецькі печери, що знаходяться поряд з монастирем. Вони вразили нас особливим аскетизмом.

Побували у Києво-Печерській лаврі, де потрапили на міжнародну конференцію, присвячену молодіжному руху у Православній Церкві. З великим благоговінням у ближніх і дальних печерах, де спочивають тіла понад 300 угодників Божих, прикладались до мощей святих людей. Наостанок ще попили водиці з джерел преподобних Антонія і Феодосія.

Як рушали додому – було темно. Яскраво осяяний ліхтарями прощався з нами Хреститель Русі – князь Володимир; на пагорбі, блакитними вогнями, немов у казці, відсвітлюла церква в ім’я Апостола Андрія… А прохолодні хвилі нічного Дніпра все ще бадьорили молодечі тіла… Та вже через кілька хвилин звично загурчав двигун нашої “Газелі” і ми вмиротворені і задоволені поломницькою мандрівкою вирушили…