Духовна фортеця

Над живописним узбережжям тихої річки Корчик, яка протікає через невелике містечко Корець на Рівненщині, красуючись своєю архітектурною довершеністю та величчю, розташувалась одна з наймогутніших твердинь Православ’я північно-західної України – Свято-Воскресенський Троїцький Корецький ставропігійний жіночий монастир, -що, як і Почаївська лавра, був нездоланною духовною фортецею Православної Церкви під натиском таких несприятливих історичних подій, як нашестя Батия, княжні міжусобиці, набіги кримських ханів, утиски від римо-католиків та уніатів в ХVI-XVII ст., а також часи безбожницьких гонінь комуністами у ХХ ст.

Перша писемна згадка про Корець(Корчеськ) в Київському літописі датується 1150 р., де, описуючи міжусобні війни князів, автор цієї пам’ятки засвідчив факт відвідання Корчеська одним з князів .Після прийняття Руссю християнства і хрещення киян в 988 р. великий князь Володимир “посетил с проповедью страну Волынскую, совершил в 989 р. в реке Корчик крещение корчан..» Хрещення Русі сприяло будівництву храмів та монастирів. Перший ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам, здійснюючи паломництво по святих місцях, у 1064 р. заснував Корецький благовіщенський дівочий монастир, котрий був посвячений Благовіщенню Пресвятої Богородиці. У 1242 р. монастир було зруйновано, попрано святиню, а його служителів піддано жорстоким гонінням та вбивствам під час нашестя монголо-татар під керівництвом Батия. Після витіснення чужинців з Волині було відбудовано новий монастир, який зумів протистояти більше десяткові турецько-татарських орд, але в 1496 р. був зруйнований Менглі-Гиреєм і майже ціле століття перебував у запустінні через відсутність коштів для його відбудування.

На той час на землях Західної України та Волині, які належали до Речі Посполитої, проводилась насильницька колоніальна політика загарбання українських земель, насаджування католицизму. Підписана у Римі волинськими єпископами унія мала фактично на меті намір викоренити Православ ’я і, таким чином, пригнітити національну свідомість за допомогою римо-католицької церкви з політичних міркувань. Так склалося в народі, що не тільки православна віра, але й самі православні українці зазнавали тяжких утисків з боку польських магнатів, і були приречені на кріпацтво та неповагу до особистості.

Палким прихильником і захисником Православ ’я був син князя Федора Корецького Богун (Євфимій). Князь Євфимій бачив наступаючу загрозу Православній Церкві і вирішив відновити Корецький жіночий монастир, котрий був немов оберіг для народу у найтяжчі часи. У всьому воля Божого Промислу і от, в 1571 р., на руїнах стародавньої обителі постає новий жіночий монастир, який було освячено як Воскресенський. Першою ігуменею новоствореного монастиря в 1580 р. стала дочка князя Іокима княжна Софія з ім ’ям Серафима. Князь Іоаким завершив почате батьком будівництво, ревносно захищаючи Православ ’я від активного наступу католиків, натикаючись на великі труднощі та утиски з боку польської влади. В 1596 р. була заключена Брестська унія: почалась польсько-католицька експансія і, на протязі подальших 20-ти років із 57 православних монастирів залишилося лише 9 чоловічих та один Корецький жіночий монастир. Завдяки духовній боротьбі за збереження Православ’я, в яку чималий внесок зробили запрошені князем Самуїлом в 1612 р. протоієрей Лаврентій і Стефан Тустановські, Корецький монастир стає опорою Православ ’ я на Волині. Багато іноків та інокинь знаходять порятунок в цій обителі від насильницького нав ’язування унії.

У 1620 р. князь Самуїл Іокимович Корецький засновує для православних монахинь великий монастир в честь Святої Трійці (по проханню сестри ігумені Серафими, оскільки з часом Воскресенський монастир уже не міг вмістити всього населення). В князівській домашній молитовні знаходилась ікона Божої Матері “Споручниця грішних” і її чудотворна плащаниця. За переказами, Марія Єгипетська звертала свої щирі молитви саме до цієї ікони і отримала прощення всіх гріхів. Це були стародавні святині роду Корецьких. Католики наказали князю Яну Карлу, брату князя Самуїла, якого стратили в 1622 р. у Стамбулі, винести святині із домашньої молитовні як некатолицькі. Князь відстоював рідні святині, але, накінець, здався. Він запропонував своїй сестрі, ігумені Серафимі, забрати святині в монастир. У четвер, після дня Святої Трійці, було здійснено монастирський хресний хід з приводу урочистого перенесення ікони і Плащаниці в Свято-Воскресенський монастир. День переносу ікони в монастир святкується в обителі і донині в четвер по П ’ятидесятниці.

У 1752 р. уніатський єпископ Луцький Феодосій Рудинецький за допомогою польських військ увів у Корецький монастир уніатських монахинь базиліанського ордену, православні інокині разом з ігуменею Анною були виставлені з монастиря. Після Тарговицької конфедерації 1792 р. і поразки польських військ на Волині, значна її частина після 2-го розділу перейшла у володіння Росії під назвою Ізяславського намісництва, а після 3-го розділу 1795 р. до Росії була прилучена і Західна Волинь. Хоча національне питання і надалі залишалося невирішеним, бо після двовікового польсько-латинського рабства Волинь перейшла у повне підпорядкування Росії, проте приєднання відіграло вирішальну роль у відновленні та становленні Православ’я після насильно нав’язаної унії. Монахині Корецького монастиря, які 42 роки перебували на приватних квартирах, звернулися з до єпископа Слуцького Віктора з проханням повернути населенню відібраний Свято-Воскресенський монастир. Указом імператриці Катерини ІІ від 12 квітня 1795 р. монастир було відкрито з причисленням його до 2-го класу монастирів та збереженням за ним всього підлеглого йому нерухомого майна.

Після заколоту у Варшаві 1831 року з метою захоплення Волині та здійснення насилля над Православ’ям після жорстоких боїв з російськими військами згорів і новозбудований монастир. У такому стані він перебував майже тридцять років, знаходячись, як і вся Волинь, в розпорядженні військового відомства. Після позитивного рішеня Святійшого Синоду від 21 липня 1867 року було розпочато відбудовчі роботи храму та житлових корпусів. Ігуменії Аполінарії, яка подала з цього приводу клопотання, не довелося побачити відбудований храм, так як вона у 1877 році померла. Закінчувала оздоблення монастиря новопризначена ігуменія Феофанія.

З початком окупації Західної України в 1941 році Корецький монастир знаходився під постійним контролем фашистських властей, але для мирного населення став прибіжищем і місцем схову. Монастир приймав активну участь у матеріальній допомозі країні під час ІІ світової війни; зроблено чималі внески на створення танкової колони, у фонд армії, на допомогу інвалідам та сиротам. Багато чого змінилося і реорганізувалося в монастирі після війни: було проведено внутрішній ремонт, реставрацію ікон. У 1969-70 роках проведено великі реставраційні роботи по зовнішньому ремонту храму: залізний дах замінено на мідне покриття, позолота на куполах і дзвіниці – сусальним золотом. 4 жовтня 1980 року у Свято-Троїцькому монастирі святкували сторіччя відбудови храму. Святійший патріарх нагородив храм орденом Святого рівноапостольного князя Володимира І – го ступеня. У червні 1984 року указом Святійшого Патріарха Пімена Корецькому жіночому монастирю була надана ставропігія.

Розповідаючи про життя жіночого монастиря, слід відмітити, що і дотепер збереглося в ньому золотошвейне мистецтво у виготовленні митр, плащаниць, скрижалей до мантій; збереглося мистецтво золотити по дереву; позолоту куполів, кіотів та іконостасів здійснюють самі монахині. У відмінному стані утримується господарство: кожен клапоть землі оброблений, доглянутий. Весною та влітку монастирські будівлі увінчує пишна зелень садів та прекрасний розарій.

Свято-Троїцький храм – центр монастирського життя. В ньому знаходяться престоли в честь Святої Трійці, в честь Успіння Пресвятої Богородиці та в ім ’я преподобного Іова Почаївського. Головна святиня Троїцького собору – Корецька ікона Божої Матері “Споручниця грішних”. У спеціальному ковчежці покояться часточки мощів Києво-Печерських угодників. Частина мощів знаходиться в іконі преподобного Іова Почаївського.

Прогулюючись по території монастиря ви неодмінно помітите могилу з портретом вродливої жінки і написом: “Анна Алексеевна Андро, урожденная Оленина”. Її образ неодноразово надихав О.С.Пушкіна на написання чудових поетичних рядків… За переказами вона була першою нареченою Пушкіна, але за тих чи інших обставин не стала його дружиною. Після смерті свого чоловіка Анна Олексіївна поселилася у маєтку дочки поблизу Корця. За свого життя вона зробила багато благодійних внесків у Корецький жіночий монастир, у свій час взяла під свою опіку підпорядкований йому притулок для дівчаток-сиріт.

Пройшовши через багатовікову бурю життєвих перешкод та випробувань, та, завдяки заступництву Цариці Небесної, Корецький монастир був і залишється одним із могутнх центрів духовної просвіти, берегинею чистого джерела православної віри.

Іванна Шандра,
м. Корець, Рівненської області