ЗАГИБЕЛЬ СОДОМА І ГОМОРИ

В 1924 році археолог Уїльям Олбрайт розкопав у місцевості Бабед-Дра біля південних берегів Мертвого моря древнє місто. Неподалік місцевості Нумерія трохи пізніше знайшли залишки ще одного. Найбільш цікавим виявився той факт, шо обидва міста були зруйновані сильною пожежею, після якої жителі так туди і не повернулись. Деякі вчені поспішили ототожнити Бабед-Дра з Содомом, а Нумерію — з Гоморою. Більшість вважає, шо ці розкопані міста — дійсно одні з міст у долині (Бут. 13,12), але Содом і Гомору слід шукати під водами Мертвого моря. Так що пошуки Содома і Гомори продовжуються і зараз: учені досліджують місцевість із повітря, поринають в солоні мертві води, адже бажання знайти Содом і Гомору дуже велике — завдяки яскравому біблійному оповіданню про знищення Богом цих міст сірчаним дощем та вогнем, вони стали на віки символом розплати за гріх і розпусту. На зламі III та II тисячоліття до Р.Х. Авраам разом із Лотом прийшли в Палестину з Ура, міста в Месопотамії, були вони містянами. Авраам вирішив жити з людьми в наметах, Лот повернувся до міського життя і оселився в Содомі. Городяни займались переважно сільським господарством, хоча були серед них і ремісники, жреці, управлінці. Долина на південь від Мертвого моря була тоді значно вологішою, землі її були плодючими, міста — багатими. Самі міста були невеликими за розміром і надзвичайно щільно заселеними. Жили в них до двох-трьох тисяч людей. В таких містах всі знають все про всіх, а найбільш голосні події чутні в усіх кутках міста. Укріпленням палестинських міст могли б позаздрити багато середньовічних європейських міст. А про підземні каналізації європейське середньовіччя, на відміну від бронзового віку в Палестині, не знало. Міст в Палестині було багато, деколи відстань між сусідніми не перевищувала 15 км. Кожне місто було незалежним. Між містами жили напівкочеві сім’ї-клани на зразок родини Авраама. Царі міст і голови кланів постійно воювали між собою, вступали в союзи, грабували або захищались. Заліза ще не було, крім короткого бронзового меча, не було і спеціальних знарядь убивства: сокира і лук із успіхом використовувались і для інших господарьких потреб. Помирати в цих грабіжницьких сутичках ніхто особливо не хотів, але, видно, без них життя було б емоційно-прісним, нецікавим. Про реальні масштаби таких сутичок яскраво свідчить описана в Біблії війна: чотири царі, серед них цар далекого Еламу, вступили в бій із п’ятьма царями міст долини Сиддим, в тому числі і з царями Содома і Гомори, перемогли їх, пограбували і взяли у полон жителів. Оскільки серед полонених виявився племінник Авраама, Лот, то Авраам узяв триста своїх рабів і припинив це неподобство. Повернув полонених і прогнав нападників (Бут. 14). І це — визначна війна, яких було не багато. Звичайним фоном були озброєні напади декількох десятків чоловік. В Урі, звідки прийшов Авраам, і в Єгипті, де складалися деспотичні держави з тисячними арміями напівпрофесійних воїнів, могли дійсно відбуватися кровопролитні бої. Але Палестина цього ще не знала, тут була строката мозаїка різних народів, незалежних міст і кланів, обміну, торгівлі і пограбувань. Такі строкатість та плюралізм були і в духовному житті. Якщо в Урі було одне місто, один цар і верховний жрець, один храм, одна релігія, то в Палестині у кожній сім’ї, у кожного народу, в кожній місцевості могли бути свої боги, які з успіхом переживали зміну племен. Капищ було багато, і жодне не претендувало на центральну роль. Центром міського життя в середньовічній Європі були базарні площі, а в Палестині бронзового віку — міські ворота. Біля них розташовувалися прибудовані до стіни кам’яні лави, де жителі зустрічались, спілкувалися, сперечались, вирішували якісь питання. Монет не було, торгівля була або на обмін, або грішми слугувало срібло на вагу, була вже стандартна міра ваги срібла — сікль. Якраз біля міських воріт сидів Лот, коли Ангели прийшли в Содом (Бут. 19,1). Будинки в містах могли бути двоповерховими, будувались вони з цегли, просто при вході в будинок знаходилась посудина для обмивання ніг: ходили або босоніж, або у відкритих сандаліях, так що обмивання ніг було необхідним. Напевне, і гостинний Лот обмив ноги своїм гостям. Що відрізняло жителів Содома і Гомори — це їхня крайня розпуста. Коли Ангели прийшли в Содом і зупинились у Лота, мешканці міста не могли не бачити і не знати цього — в такому невеликому місті не приховаєш нічого. Жителі Содому стали вимагати у Лота видати їм його гостей: Виведи їх до нас, хочемо їх спізнати (Бут. 19,5). Страшна, незрозуміла межа розпусти, коли чоловіки на чоловіках чинять ганьбу (Рим. 1, 27). Ця подія призвела до знишення міста; Ангели вивели звідти Лота і його сім’ю, і Господь пролив на долину та чотири міста в ній сірчаний і вогняний дощ... Це оповідання не дає спокою вченим, яким обов’язково потрібно або спростувати його, або підтвердити. Існують досить правдоподібні реконструкції того, шо могло відбутися в тій катастрофі: місцевість на південь від Мертвого моря сейсмічно активна, а в надрах є поклади сірки, солей, бітуму, газу і нафти; землетрус, тектонічний зсув, викид сірки, шо і спалахнула, газу та нафти. Так це було чи ні, але сьогодні ця безлюдна, позбавлена рослинності місцевість, навіває жах воістину проклятого місця: температура тут рідко опускається нижче за 40 градусів, постійне випаровування води покриває все загадковим серпанком. Солоність води в Мертвому морі така, шо в ній не можуть жити ні рослини, ні риби. Дані про Мертве море і колись плодючу долину біля його південного берега наводять і древні Історики: римський Тацит, фінікійський Санхуньятон. Араби і досі називають Мертве море «Бахр Лут», тобто «море Лота». Місцеві напівдикі неграмотні племена у XVIII ст. ще усно переказували історію, схожу на біблійну. Все говорить про те, шо Солом і Гомора повинні бути десь поруч, але знайти їх поки шо так і не вдається.

Юрій Гамалій, “Отрок”, №3, 2005