ирило-ћефод≥њвське товариство

« березн¤ 1847 р. студент  ињвського ун≥верситету ќлекс≥й ѕетров дон≥с царським власт¤м про таЇмне товариство, ¤ке в≥н випадково ви¤вив. ѕол≥ц≥¤ зразу ж арештувала пров≥дних член≥в ц≥Їњ групи й доставила ѓх у ѕетербург. ” результат≥ посилених допит≥в власт≥ д≥зналис¤ про ≥снуванн¤  ирило-ћефод≥њвського товариства Ч першоњ на ”крањн≥ орган≥зац≥њ пол≥тичного спр¤муванн¤.

Ќезабаром стало очевидним, що побоюванн¤ властей в≥дносно на¤вност≥ широ- кого п≥дп≥льного руху були переб≥льшеними. “овариство складалос¤ всього з де- с¤тка активних член≥в та к≥лькох дес¤тк≥в сп≥вчуваючих. ƒо групи входили молод≥ представники украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ на чол≥ з ћиколою  остомаровим (обдарованим ≥сториком ≥ викладачем ун≥верситету), вчителем ¬асилем Ѕ≥лозерським (вих≥дцем ≥з двор¤н) та ћиколою √улаком (др≥бним, але високоосв≥ченим чиновником) . ’оч два ≥нших ≥нтел≥генти Ч викладач г≥мназ≥њ та письменник ѕантелеймон  ул≥ш ≥ вже добре знаний поет “арас Ўевченко Ч п≥дтримували з товариством не дуже ст≥йк≥ зв'¤зки, њх також заарештували. “овариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своњй д≥¤льност≥. ѕрот¤гом приблизно 14 м≥с¤ц≥в його ≥снуванн¤ "братт¤" збиралис¤ к≥лька раз≥в на тривал≥ ф≥лософськ≥ й пол≥тичн≥ дискус≥њ (п≥д час одн≥Їњ з них ¤краз ≥ був присутн≥й донощик ѕетров) та п≥дготували р¤д положень своЇњ програми.

Ќайважлив≥ш≥ з цих положень, сформульованих  остомаровим, м≥стились у твор≥ п≥д назвою "«акон Ѕожий ( нига Ѕутт¤ украњнського народу)". Ќаписаний в дус≥ романтизму та ≥деал≥зму того часу, пройн¤тий шануванн¤м христи¤нських ц≥нностей ≥ панслов'¤нськими елементами, цей тв≥р, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови сусп≥льства на засадах справедливост≥, р≥вност≥, свободи, братерства. —еред пропонованих у ньому конкретних заход≥в були скасуванн¤ кр≥пацтва, л≥кв≥дац≥¤ юридичних в≥дм≥нностей м≥ж станами, доступн≥сть осв≥ти дл¤ мас. Ќац≥ональне питанн¤, що з ус≥Їю очевидн≥стю привернуло найб≥льшу увагу товариства, ставилос¤ в широкий контекст панслав≥зму: "¬с≥ слов'¤нськ≥ народи мають право в≥льно розвивати своњ культури ≥, що важлив≥ше, вони повинн≥ утворити слов'¤нську федерац≥ю з демократичними ≥нститутами, аналог≥чними тим, що Ї у —получених Ўтатах". —толицею федерац≥њ мав стати  ињв.

ѕершою по шл¤ху створенн¤ федерац≥њ мусила п≥ти ”крањна, ¤ку  остомаров та його однодумц≥ вважали водночас ≥ найб≥льш пригн≥ченою, й найб≥льш егал≥тарною серед ус≥х слов'¤нських сусп≥льств Ч через в≥дсутн≥сть у н≥й знат≥.

ѕод≥бне до ’ристового, воскрес≥нн¤ ц≥Їњ крањни описувалос¤ у псевдоб≥бл≥йному стил≥: "≤ зруйнували ”крањну. јле то лише здавалос¤... бо голос ”крањни не змовк. ¬стане ”крањна з своЇњ домовини ≥ закличе брат≥в-слов'¤н; почувши њњ заклик, повстануть вс≥ слов'¤ни... ≥ стане ”крањна самост≥йною республ≥кою у слов'¤нському союз≥. “од≥ вс≥ народи вказуватимуть туди, де на карт≥ розм≥щена ”крањна, ≥ казатимуть: "ƒив≥тьс¤, в≥дкинутий буд≥вельниками кам≥нь став нар≥жним каменем". “аке месс≥анське баченн¤ майбутнього ”крањни у рамках федерац≥њ хоч ≥ спиралос¤ на надм≥рно ≥деал≥зовану картину њњ минулого, але виключало ≥дею њњ повноњ незалежност≥. ѕереважна б≥льш≥сть член≥в товариства, за вин¤тком Ўевченка й ще к≥лькох, сумн≥валис¤ у здатност≥ своњх "м'¤ких" ≥ "поетичних" сп≥вв≥тчизник≥в ≥снувати незалежно.

ѕогоджуючис¤ щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилис¤ в питанн≥ про те, що вважати першочерговим ≥ найголовн≥шим. ƒл¤  остомарова ¬ ≥ це були Їдн≥сть ≥ братство слов'¤н; Ўевченко палко вимагав соц≥ального й нац≥онального зв≥льненн¤ украњнц≥в, а  ул≥ш наголошував на важливост≥ розвитку украњнськоњ культури. Ѕ≥льш≥сть висловлювалас¤ за еволюц≥йн≥ методи, спод≥ваючись, що загальна осв≥та, пропаганда й "моральний приклад", ¤кий вони подаватимуть власт¤м,Ч це найд≥йов≥ш≥ засоби дос¤гненн¤ поставленоњ мети. Ќа в≥дм≥ну в≥д них Ўевченко ≥ √улак представл¤ли думку меншост≥, зг≥дно з ¤кою лише шл¤хом революц≥њ можна зд≥йснити бажан≥ зм≥ни. ¬т≥м ц≥ розходженн¤ не сл≥д переб≥льшувати. „лен≥в товариства безсумн≥вно об'Їднували сп≥льн≥ ц≥нност≥ та ≥деали й, що найхарактерн≥ше, бажанн¤ покращити соц≥ально-економ≥чну, культурну й пол≥тичну долю ”крањни.

ѕопри в≥дносно безневинний характер товариства царськ≥ власт≥ вир≥шили покарати його пров≥дних член≥в. ѕри цьому сувор≥сть покаранн¤ була неоднаковою.  остомаров,  ул≥ш та ≥нш≥ пом≥ркован≥ д≥стали пор≥вн¤йо легк≥ вироки, що передбачали засланн¤ вглиб –ос≥њ на р≥к ≥ менше, п≥сл¤ чого њм дозвол¤лос¤ продовжити попередн≥ зан¤тт¤. √улака засудили до трьох рок≥в ув'¤зненн¤. “а найсувор≥ше було покарано Ўевченка, в ¤кому цар ≥ його чиновництво вбачали найнебезпечн≥шого учасника товариства. …ого в≥ддали у солдати на 10 рок≥в. —ам ћикола 1 дописав до вироку таке: "...под строжайшим наблюдением й запретом писать й рисовать". ‘≥зичн≥ й моральн≥ муки цього засланн¤ спричинили передчасну смерть Ўевченка у 1861 р.

«наченн¤  ирило-ћефод≥њвського товариства важливе з к≥лькох м≥ркувань. ¬оно ¤вило собою першу, хоч ≥ невдалу, спробу ≥нтел≥генц≥њ перейти в≥д культурницького до пол≥тичного етапу нац≥онального розвитку; воно привернуло увагу царського ур¤ду (що доти намагавс¤ роз≥грати карту украњноф≥льства проти польських культурних вплив≥в на ”крањн≥) до потенц≥йноњ небезпеки зростаючоњ нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнц≥в; л≥кв≥дац≥¤ товариства дала сигнал до наступу антиукрањнськоњ пол≥тики ≥ ознаменувала початок довгоњ безупинноњ боротьби украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ з рос≥йським царатом.

ќрест —убтельний